Читать онлайн книгу "Кассандра"
Кассандра
Леся Украiнка
Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури
Леся Украiнка (справжне iм’я Лариса Петрiвна Косач, 1871–1913) – славетна украiнська письменниця, генiальна поетеса i драматург, перекладач i культурна дiячка. Багато ii творiв визнанi шедеврами свiтовоi лiтератури. Перший свiй вiрш вона склала у дев’ять рокiв, останнiй – у 40. Усього Леся Украiнка написала близько 270 вiршiв, а ще поеми й вiршованi драматичнi твори.
Ця книжка присвячена троянськiй пророчицi Кассандрi. Лесю Украiнку цiкавила саме особистiсть вiщунки, ii психологiя. Кассандрi притаманнi почуття звичайноi людини: вона сумнiваеться i вагаеться, прагне вiднайти iстину, страждае i пiдкоряеться своiй долi.
Леся Украiнка
Кассандра
© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2021
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010
Дiячi
Кассандра – дочка троянського царя Прiама, пророчиця, жриця Аполлона.
Полiксена – ii сестра, молода дiвчина.
Деiфоб – ii найстарший брат, ватаг вiйськовий.
Гелен – другий ii брат, вiщун i жрець.
Парiс – наймолодший брат Кассандри.
Гелена – жiнка спартанського царя Менелая, що втекла з Парiсом у Трою.
Андромаха – жiнка Гектора, брата Кассандри.
Левке
Xрiзе
Айтра
Клiмена
Креуза
рабинi Андромахи.
Стара рабиня Полiксенина.
Долон – молодий троянець, колишнiй наречений Кассандри.
Ономай – цар лiдiйський, що сватае Кассандру.
1-й вартовий
2-й вартовий
3-й вартовий
4-й вартовий
сторожа мiста Ілiона в Троi.
Флейтист.
Кiтарист.
Сiнон – еллiн, шпигун.
Агамемнон Атрiд – цар аргоський, найстарший ватаг ахейського вiйська.
Менелай Атрiд – брат його, цар спартанський.
Одiссей – цар Ітаки
Дiомед
Аякс
пiдряднi ватаги ахейського вiйська.
Клiтемнестра – жiнка Агамемнона.
Егiст – родич i намiсник Агамемнона.
Троянцi, троянки, раби, рабинi, вояки троянськi й еллiнськi.
Дiеться в часи еллiнсько-троянськоi вiйни в Троi, в мiстi Ілiонi. Епiлог – в Елладi, в столицi Арголiди Мiкенах.
І
Кiмната в гiнекеi (жiночiй половинi) Прiамового дому. Гелена сидить на низькому рiзьбленому стiльцi i пряде пурпурну вовну на золотiй кужiлцi; сама пишно вбрана, на поясi висить кругле срiбне свiчадо.
Кассандра ввiходить у кiмнату, замислена, дивиться поперед себе, погляд ii падае на Гелену, немов пронизуе ii i немов бачить крiзь неi ще щось далi. Так дивлячись, Кассандра спиняеться посеред кiмнати i стоiть мовчки.
Гелена
Сестрице, радуйся!
Кассандра
Радiй, Гелено, –
бо ми не сестри.
Гелена
Ох, я добре знаю,
що осоружна я тобi, як смерть.
Кассандра
І ти, i смерть – обидвi рiднi сестри.
Гелена
Кассандро!
Кассандра
Так зови мене, Гелено,
а не сестрою.
Гелена
(вражена)
Бiльш тебе нiколи
не назову сестрою. Тiльки чом
себе ти не зовеш сестрою смертi,
було б тобi се бiльше до лиця!
Вже так, що до лиця.
Кассандра
Вiзьми свiчадо.
Гелена
До чого сi слова?
Кассандра
Вiзьми свiчадо!
Гелена мимохiть слухаеться i бере свiчадо в руки. Кассандра стае з нею поруч.
Дивись: от ти i я, – у нас нiчого
подiбного нема.
Гелена
А хто ж те каже?
Кассандра
Якби ж я так була подiбна смертi,
була б тобi подiбна.
Гелена
Геть iди!
Чого ти смерть на мене накликаеш?
Кассандра
Хiба сестра сестру повинна вбити?
Сестра сестрi частiше помагае.
Гелена
Так ти того прийшла оце до мене,
щоб дорiкати? Що ж, печи, картай,
вам тiльки й радощiв, коли я плачу.
Кассандра бере з ii рук свiчадо i держить проти ii лиця. Гелена насуплюе брови, але не плаче й не одвертаеться, обличчя iй дедалi випогоджуеться.
Кассандра
Ти плакати не можеш, як i смерть.
Дивись: твое обличчя знов спокiйне,
знов тая сила у твоiх очах,
велика сила, – iй усi коряться,
всi смертнi, i Кассандра вкупi з ними.
(Спускае свiчадо.)
Ідеш ти – i старi, поважнi люди
склоняються перед тобою низько
i мовлять урочисто: «Богорiвна!»
Ти глянеш – кам’янiють мужi сильнi
i тихо шепотять: «Непереможна!»
Ти поцiлуеш – i погасне погляд
у наймолодшого з синiв Прiама,
кров хвилею потужною приб’е
до серця, i нiмiе серце й слово,
i блiдне пам’ять, i обличчя блiдне,
i весь вiн твiй, i вже нема для нього
нi матерi, нi батька, нi родини,
нi краю рiдного… Троянки, плачте!
Умер, загинув молодий Парiс!
Гелена
Ти братовi своему смерть вiщуеш?
Кассандра
Для мене вiн давно вже не живе.
Гелена
Ненависна! Я знаю, як ти зроду
ворогувала на Парiса.
Кассандра
Зроду
любила я його.
Гелена
А нащо ж ти
вмовляла батька й матiр не приймати
його до двору, як прийшов вiн вперше
вiд пастухiв убогих, що його
ховали вiд пророцтва навiсного?
Кассандра
То не було пророцтво навiсне.
Умерти або жити з пастухами
було б едине для Парiса щастя.
Гелена
Чому ж то так? Чому ж то Деiфоб,
i Гектор, i Гелен, i всi брати,
i сестри всi, i ти сама, Кассандро,
в палатах здатнi жити, а Парiс
у куренi пастушiм мав би скнiти?
Кассандра
А скнiти у палатах, може, краще,
так як Парiс у тебе в гiнекеi?
І Деiфоб, i Гектор, i Гелен
живуть, не скнiють: Деiфоб на радi,
а Гектор на вiйнi, Гелен у храмi –
живуть душею й тiлом. А Парiс?
Вiн тiльки й жив, як грав там на сопiлцi
серед отар. Мовчить Парiс на радi
i зброю надягае, мов кайдани,
боги з ним на розмовi не бувають.
Гелена
З ним Афродiта розмовляе!
Кассандра
Нi!
Вiн раб ii, з рабом нема розмови.
Вона велить, вiн слухае, та й годi.
Гелена
Се ж тiльки ти змагаешся з богами,
за те вони тебе й карають.
Кассандра
Що ж,
iх сила в карi, а моя в змаганнi.
Гелена
Для того ти й з Кiпрiдою змагалась,
коли вона Парiса напутила
до мене в Спарту плисти? Що ж, Кассандро,
Кiпрiда, бач, перемогла тебе!
Кассандра
Мене, Гелено? Нi, тебе й Парiса.
Гелена
Але ж Парiс послухав не тебе.
Кассандра
Глухий не чуе – де ж тут перемога?
Гелена
Та хто ж би слухав провiстi твоеi?
Не говорила ж ти, почiм ти знала,
що вийде з подорiжжя.
Кассандра
Я не знаю
нiчого, окрiм того, що я бачу.
Гелена
Та що ж могла ти бачити тодi?
Кассандра
Я бачила, як молодик вродливий
з веселим серцем на чужину плив,
не посланцем народу велемудрим,
не збройним вояком i не купцем;
шличок пастуший легкодумне чоло
не зброiв, а красив. І я сказала:
«Гей, куйте шоломи, троянськi мужi,
утрое, вчетверо кладiть блискучу мiдь!»
А потiм… ох, страшна була хвилина,
як вiн прибув, а з ним i ти, Гелено,
i я отой смертельний поцiлунок
побачила…
Гелена
Кассандро! се неправда!
Парiса я в той час не цiлувала.
Кассандра
І все-таки я бачила його,
той поцiлунок, саме в ту хвилину,
коли до нашоi землi торкнулась
червоновзута бiлая нога
твоя, Гелено. Ранила ти землю.
Гелена
Ти крикнула до мене: «Кров i смерть!»
Того тобi довiку не забуду.
Кассандра
Я не тобi те крикнула, Гелено.
Була я в той час новонарожденна
i криком болю свiт новий стрiчала.
Я бачила: Парiс на нас не глянув,
устами тiльки привiтав троянцiв.
Я бачила, як на його думки
сандалiя червона наступила.
Я крикнула: «Несiть ячмiнь i сiль, –
за жрицею рокована йде жертва!»
Розвiяв вiтер золотее пасмо
твого волосся. «Мчить Арес неситий
на поводi Кiпрiдинiм, як огир
в палу жаги. Готуйте гекатомбу!» –
волала я i бачила: на морi
вже чорнi кораблi багряну хвилю
стернами рiзали, вiтрила рвались…
На шоломах у воякiв ахейських
тряслися грiзно гриви…
Гелена
Ти безумна!
Хiба в той день ахейцi приплили?
Ми ж бiльше року прожили спокiйно!
Кассандра
Я бачила в той день ахейське вiйсько.
Тебер я бачу: Менелай бере
тебе за руку…
Гелена
Геть вiд мене, люта!
Неправда то! неправда! І нiколи
того не буде! Краще розiб’юся,
упавши з вежi на камiння гостре!
Кассандра
(з певнiстю)
Твiй чоловiк бере тебе за руку,
i, ледве взяв, вже ти його ведеш.
Ти попереду, вiн iде позаду…
Чужi моря, чужi краi минае
ваш корабель, несучи вас додому…
Огнi погасли на руiнах Троi,
i дим вiд Ілiона в небi зник…
А ти сидиш на тронi, ти цариця,
прядеш собi на золотiй кужiлцi
пурпурну вовну, i червона нитка
все точиться, все точиться…
Гелена
Неправда!
Кассандра
О богорiвна! О непереможна!
Епiметея дочко!
Гелена
Що се знов?
Яке нове безумство? Як ти смiеш
казать менi «Епiметея дочко»?
Кассандра
Був Прометей i був Епiметей,
одного батька-матерi синове.
Життя й вогонь дав людям Прометей
i знав, що муки ждуть його за тее,
провидець мук не вiдвернув вiд себе, –
з усiх синiв праматерi Землi
його найгiрше покарала Мойра.
Епiметей не знав нiчого. Завжди
у нього думка доганяла вчинок.
Вiн взяв собi за жiнку ту Пандору,
що смерть i горе людям дарувала,
i був щасливий з нею, i довiку
нiхто його нещасним не назвав.
Одного батька й матерi синове,
титани зроду не були братами,
а ти хотiла, щоб тебе Кассандра
сестрою називала! Нi, Гелено,
неправди я не можу говорити.
Гелена
Неправда все, що ти коли говориш!
Кассандра
Епiметей казав так Прометею
i був щасливий. Радуйся, царице!
(Виходить.)
II
Кассандрин покiй. Кассандра пише Сiвiлiнську книгу на довгому пергаментi. Коло неi великий тринiг з запаленим куривом.
Полiксена
(в бiлому убраннi, червонi стрiчки й червонi квiтки з гранати в косах)
Кассандро, рiдна, ти не знаеш, люба,
яка щаслива я! Який вродливий
мiй Ахiллес, мiй наречений! Часто
я з брами бачу, як вiн iде полем,
мов Гелiос прекрасний, так вiн сяе.
З Атрiдами в незгодi вiн, i хоче
в мiцному мирi з батьком нашим бути,
i шлюб наш буде вже одразу плiдним, –
так кажуть мiрмiдонцi i троянцi,
бо з нього зродиться i згода, й сила,
i не загине вже святая Троя,
не вмре народ державного Прiама!
Кассандра
Пробач менi, сестричко, я не можу
тепер з тобою говорити. Бачиш,
тепер пишу я книгу, на розмовi
я мушу бути з яснокудрим богом.
Полiксена
Негарно заздрити сестрi, Кассандро,
не винна я, що Ахiллес мене,
а не тебе з усiх царiвен вибрав,
не дiвчина ж бо мужа вибирае,
а вiн ii. І з того я не винна,
що ти не вмiла догодить Кiпрiдi.
Кассандра
Нi, Полiксено, я тобi не заздрю!
(Заслоняе лице покривалом.)
Полiксена
Прости, кохана, я тебе вразила.
В своему щастi я зовсiм забула,
що слово «шлюб» гiрке моiй Кассандрi
вiд того часу, як Долон зрадливий
одкинувся вiд неi.
Кассандра
Полiксено,
що говорить про те! Я добре знала,
що я йому дружиною не буду.
Полiксена
А нащо ж ти приймала подарунки?
Кассандра
Бо я його любила. Тi дари –
то все, що мiг Долон Кассандрi дати.
Чому ж я мала б i того зрiкатись?
Вiн щиро те давав, а я те брала,
щоб мати спогад про хвилини щастя,
бо знала я, iх небагато буде.
Дивись: i досi золота гадючка
менi правицю обвивае так,
як спогад в’еться коло мого серця…
(Показуе обручку на руцi вище лiктя.)
Долон не винен. Виннi сii очi,
не вмiв iх погляд мовити: «Кохаю»,
хоч вiд кохання серце розривалось.
Боявся iх Долон. Вiн сам казав,
що вбили щастя наше тii очi
холодними i твердими мечами.
Вони однаковi були, незмiннi
перед богами i перед коханим.
Не мiг Долон очей тих подолати,
не мiг вiн погляду iх одвернути
вiд таемницi до живого щастя.
І знала я, що в сих моiх очах
моя недоля, тiльки що робити?
Хiба ослiпнути? Бо де вiзьметься
у птицi вiщоi коханий погляд
голубки, що воркуе.
Полiксена дивиться iй в очi.
Полiксено!
Не придивляйся до моiх очей.
Не говори до мене, не питай
нiчого, нiчогiсiнько. Ти знаеш,
тебе я над усiх сестер злюбила.
Не говори до мене.
Полiксена
Нi, Кассандро,
не думай ти, що й я тобi ворожа,
як iншi всi. Не винна ж ти, що хвора,
що бог тобi так затуманив думку,
що скрiзь лихе ввижаеться тобi
там, де його i признаку немае,
що ти собi та й людям труiш радiсть.
Менi тебе, голубко, дуже шкода.
(Сiдае на низенький ослiнчик бiля нiг Кассандри.)
Сестричко, розчеши менi волосся.
Менi казала мати розчесатись,
та бачиш, як заплуталось воно,
та ще тут сi квiтки нiяк не вийму.
(Виймае з-за пояса золотий гребiнець i маленьке кругле свiчадо.)
Ось маеш гребiнець.
(Подае гребiнець Кассандрi, тая бере слухняно, починае розв’язувати стрiчки, виймати квiтки з волосся. Полiксена дивиться в свiчадо.)
Кассандра
(шепоче)
Яка хороша
моя сестричка! Заздрiснi боги
собi найкраще в жертву вибирають.
О, краще б я тепер мечем жертовним
життя ii перетяла, от зараз,
поки вона ще горя не зазнала!
Полiксена
(бачить в свiчадi очi Кассандри)
Кассандро, я боюсь твоiх очей!
Чого так дивишся? Що ти шепочеш?
Кассандра
Нiчого, нi, нiчого. Ти казала,
що хвора я. Так, може, се i правда,
я, певне, хвора, не вважай на мене…
Згадала я про нашого Троiла,
до тебе вiн такий подiбний був…
а надто як лежав мечем пробитий…
спокiйний, тихий, гарний… Полiксено,
ти вже забула, чий то був той меч
у грудях брата нашого Троiла?
Полiксена
Кассандро, нащо спогадами труiш?
На те вiйна.
Кассандра
Ох так, на те вiйна:
убити брата, потiм заручити
сестру за себе…
Полiксена
Брат давно убитий,
i я його зовсiм не пам’ятаю,
та й Ахiллес тодi зовсiм не знав,
кого вiн убивав.
Кассандра
Та ми те знаем.
І, певне, Ахiллес того не знав,
що в той же час, як вiн шукав послiв,
щоб iх послати у свати до тебе,
твiй брат, наш Гектор, саме раду радив,
щоб запалити кораблi ахейськi.
В той час, як ти оцi квiтки з гранати
у кучерi вплiтала, Гектор наш
думливу голову шоломом зброiв.
Полiксена
Так що? Вiн мiрмiдонцiв не зачепить,
то й Ахiллесовi про те байдуже,
як i менi.
Андромаха
(вбiгае)
Чи ви те чули, сестри?
Мiй Гектор, кажуть, заколов Патрокла.
Се ж Ахiллес Патрокла мав за друга
найпершого…
Кассандра
Ой горе! кров i помста!
Оце твiй шлюб, нещасна Полiксено!
(Бере з-за тринога ножицi i обрiзуе коси Полiксенi.)
Полiксена
Ой!
Кассандра
Полiксено, де жалобнi шати?
Андромаха
Безумна, що ти робиш?
Кассандра
(в пророчому нестямi)
Андромахо,
сестра по братовi жалобу носить,
вдова по мужевi бере ще глибшу,
а сирота загине в сповитку!
Андромаха
Зловiснице, бодай ти занiмiла!
Полiксена
Чом ти менi одразу не сказала,
що горе близько? Може б, я могла
затримать Гектора…
Кассандра
Ох, Полiксено,
я завжди чую горе, бачу горе,
а показать не вмiю. Я не можу
сказати: тут воно або он там.
Я тiльки знаю, що воно вже е
i що його нiхто вже не одверне,
нiхто, нiхто. Ох, якби тiльки можна,
то я б сама те горе одвернула!
Полiксена
Та й одвернула б, якби ти сьогоднi
сказала Гектору: не йди на бiй.
Андромаха
Вже ж ти це знала, – чом же не сказала?
Кассандра
Хоч би й сказала, – хто б менi повiрив?
Андромаха
Та як же й вiрити, коли ти завжди
не в пору й недоладно пророкуеш?
Полiксена
Вiщуеш горе завжди, а чому
й вiд кого прийде горе, не говориш.
Кассандра
Бо я того не знаю, Полiксено.
Андромаха
То як ми можем вiрити словам?
Кассандра
То не слова, я все те бачу, сестри,
що говорю. Я бачу: Троя гине.
Андромаха
Чому? Вiд кого? Хто ii зруйнуе?
Атрiди? Ахiллес?
Кассандра
Не знаю, сестри.
Я бачу тiльки: Троя погибае,
i шлюб дочки Прiама з Ахiллесом,
червоним вiд кровi троянських мужiв,
ганебний шлюб не врятував би Троi.
Живi вино готують на весiлля,
мерцi волають: «Кровi дайте, кровi!»
…Ох, скiльки кровi чорноi я бачу!
І батько наш колiна обiймае
катам своiх дiтей… Я чую крик…
ридае, плаче, скиглить, вие, вие…
То наша мати!.. Я пiзнала голос!..
Андромаха
Боги всесильнi, одберiть iй мову!
Кассандра хапаеться за голову i з жахом дивиться у простор. Полiксена з плачем кидаеться в обiйми Андромахи.
III
Гiнекей Андромахи. Рабинi прядуть i тчуть, деякi гаптують i шиють. Андромаха тче великий бiлий плат, обходячи навколо високi кросна.
Андромаха
(до рабинь)
Пiдiть на браму ви, Левке й Хрiзе,
iди й ти, Айтро; по черзi вертайтесь,
поглянувши на бiй i розпитавшись,
про Гектора менi звiстки приносьте.
Рабинi виходять.
Клiмена
(стара рабиня)
Чому ти, владарко, сама не пiдеш?
Не так би сумувала, подивившись,
як твiй герой воюе ворогiв.
Андромаха
Не можу я, Клiмено, я боюся
iржання коней, брязкоту мечiв,
i куряви, i крику, а найгiрше
того смертельного спiвання стрiл!
Як я те чую й бачу, то здаеться
менi, що то повстав з безоднi Хаос,
що нi людей нема вже, нi богiв,
а тiльки смерть пануе самовладно.
А як не бачу лютоi вiйни,
то й не боюся, i тодi я вiрю,
що Гектора нiхто не подолае,
бо вiн герой понад усiх героiв.
Креуза
(молода рабиня)
Се правда, владарко! Щаслива жiнка,
що може про свойого чоловiка
таку сказати правду…
Кассандра
(раптом увiходить)
Правда й щастя!
Як легко ти паруеш iх, Креузо!
Андромаха
(з невиразним страхом)
Чого тобi, Кассандро? Ти, здаеться,
забула вчора в мене веретено?
Креузо, пошукай…
Кассандра
Не треба, сестро.
Не буду я нi прясти, анi ткати.
Жалобнi шати маю, а на покрив
смертельний ти сама давно напряла,
не знаю тiльки, чи доткати встигнеш.
Андромаха
До чого ти се кажеш? Я на ложе
для Гектора новий готую плат.
Кассандра
Я тiльки се й кажу.
Айтра
(увiходить)
Наш владар в полi
зустрiвся з Ахiллесом.
Андромаха
Ох!.. І що ж?!
Айтра
Здаеться, вiн його перемагае.
Андромаха
Та хто кого?
Айтра
Наш владар Ахiллеса.
На брамi Полiксена аж зомлiла,
побачивши, як Ахiллесу скрутно.
Андромаха
От безсоромна! то вона не брата,
а мiрмiдонця стежить?!
Кассандра
Андромахо,
на неi Мойра наложила руку.
Не ти найнещасливiша у свiтi,
тож не суди нещасних. Вдiв багато,
а межи братом вибирати й милим
не часто мусить жiнка.
Андромаха
Що ти кажеш?
Ти, наче п’яна, помiшала в купу
i правду, й вигадку…
Кассандра
Вино з водою
помiшанi стають одним напитком.
Увiходить Левке i мовчки спиняеться.
Ну, що, Левке?
Левке
Не посилай мене
на браму, владарко…
Андромаха
Кажи, що сталось?
Левке
Нiчого ще не сталось… я не можу…
Ох, сам Арес пустився б утiкати,
не то що смертний…
Андромаха
Що ти жебониш?
Хто ж утiкае?
Левке
Владар наш… твiй муж…
Андромаха
(замахуеться на неi човником ткацьким)
Неправда! Як ти смiеш?..
Кассандра
(спиняе ii руку)
Не поможе
твоя рука проти правицi Мойри.
Андромаха
Геть, геть, зловiснице! Се ти, ти винна,
коли то правда, що говорить сяя!
Ти одiбрала Гектору одвагу,
зламала дух зловiсними речами,
убила вiру й певнiсть. Бо нiколи
мiй Гектор не втiкав вiд бойовиська, –
надiю нiс, приносив перемогу
i славу. Але ти надiю вбила
проклятими словами: «Помста й смерть!»
Бери ж на себе сором i неславу,
що брат нещасний з бою принесе!
Кассандра
Якби принiс хоч iх, я прийняла б.
(Тремтить i, не маючи сили встояти, сiдае на перший порожнiй стiлець.)
Ох, Андромахо, як я палко прагну,
щоб не були моi слова правдивi!
Андромаха
Якби ти тiльки iх не вимовляла
i не труiла нас, то й не було б
лихоi правди. Не вгасав би дух.
Кассандра
Зрiкаюсь, Андромахо, я зрiкаюсь
тих слiв зловiсних.
Андромаха
Пiзно вже, Кассандро,
вже дух погас.
Кассандра
(мимохiть)
Ох! i життя погасло!
Ой горе! що робити? Я те бачу!
Я бачу: Ахiллес прудкий женеться,
а Гектор упадае… страх i сором
його пiдбили, а не меч Пелiдiв.
Андромаха
Нi, ти сама була б зо всього винна,
не страх, не сором i не меч, а ти,
отруйнице, коли ти правду кажеш!..
Ох, що ж вони не йдуть? Я бiльш не можу…
тих звiсток ждати… Я пiду сама…
Кассандра
(затримуе ii)
Я не кажу, нiчого не кажу,
нiчого не вiщую… Тiльки бачу!!.
Ослiпнiть ви, зловiснi очi!..
Хрiзе
(вбiгае)
Горе!
Полiг наш владар вiд меча Пелiда!
Андромаха млiе, рабинi заходжуються коло неi, голосячи.
Кассандра
(несамовита вiд туги, промовляе, мов непритомна)
Не страх, не сором i не меч, а я
своею правдою згубила брата…
(Закривае лице покривалом.)
IV
Частина майдану коло Скейськоi брами оточена муром. Праворуч, трохи в глибинi, – храм, лiворуч – брама. Смеркае. Довгi тiнi простягаються через майдан. Невеличкий гурток троянцiв посерединi, межи брамою й храмом, радиться пошепки про щось. Всерединi гуртка Долон, колишнiй наречений Кассандри, – до нього найбiльше звертаються тi, що радяться. Кассандра з Полiксеною iдуть через майдан вiд храму, обидвi в чорних жалобних шатах, тiльки в Полiксени обрiзанi коси i непокрита голова, а Кассандра загорнена з головою в довге чорне покривало.
Кассандра
(спиняе Полiксену й стае нерухомо)
Дивись, дивись, якi непевнi люди
зiбрались там…
Полiксена
Чого вони непевнi?
То ж Агенор, Гелен i Деiфоб,
а серед iх Долон.
Кассандра
Ох, i Долон!
Полiксена
Чого ти так зiтхнула й застогнала?
Кассандра
Нiчого, так.
Полiксена
Не можеш ти забути,
що вiн тобi…
Кассандра
Ох, Полiксено люба,
я не про себе думаю тепер.
Полiксена
Про що ж?
Кассандра
(складае з благанням до неi руки)
Сестричко, рiдна, найдорожча,
молю тебе, благаю, не питай
i не примушуй говорити! Може,
се правда, що слова моi отрутнi,
що й очi забивають людську силу!
Ослiпнути я хтiла б, занiмiти…
Ох, се було б таке велике щастя!
Полiксена
Кассандро! схаменись! Де ж та людина,
щоб тiшилась калiцтвом чи бажала?
Кассандра
Ось тут вона, з тобою поруч.
Полiксена
Рiдна,
ходiмо звiдси!
Кассандра
Нi, я не пiду,
я мушу надивитись на Долона,
бо… нi, нiчого… тiльки надивитись.
Я не пiду… не можу… ти ж iди,
коли ти хочеш.
Полiксена
Я з тобою буду,
самiй же так тобi не випадае.
Кассандра
Кассандрi байдуже, що випадае,
що нi, – вона лиш те чинити мусить,
що iй на долю випало.
Тим часом гурток скiнчив нараду i розiйшовся. Долон, зоставшись без товаришiв, наближаеться до обох царiвен.
Долон
Царiвни,
вiтаю вас.
(Хоче йти далi.)
Кассандра
Долоне, стiй!
Долон
Що скаже
менi царiвна:
Кассандра
(збентежена, шукае, що б спитати. Вона увесь час, поки говорить з Долоном, мае покривало низько спущене на очi, так що обличчя ii сливе не видко)
Я… хотiла, власне…
тебе спитати… чи тобi до мислi
були дари на поминках у нас
по Гекторовi?..
Долон
(трохи здивовано)
Так, я дуже вдячен
за ласку та за шану.
Кассандра
Чом же ти…
не взяв тепер того щита з собою?
Долон
А нащо був би щит?.. Чи ти на здогад,
пророчице?
Кассандра
(злякано)
Нi, нi, Долоне, нi!
Долон
(замислений)
Се правда, я пiду в непевну путь…
та тiльки щит розвiдачу завада…
Я ж мушу крадькома зайти у табор
ахейський, поночi усе розвiдать,
пiдслухати наради й повернутись
теж крадькома.
Полiксена
Прости, воно не личить
до справ громадських дiвчинi втручатись, –
але спитаю, нащо молодого
тебе старiшi на таке обрали?
Долон
Бо молодий ходу звиннiшу мае,
ступае легше
(смiеться)
i втiкае швидше!
Кассандра
(впiвголоса, до себе)
Як можна ще втекти!
Долон
Що ти сказала?
Кассандра мовчить.
Я знаю, я на те не заслужив,
щоб ти слова на мене витрачала…
а тiльки я хотiв… Нi, я не вартий…
Вiтаю вас, царiвни…
(Похиливши голову, налагоджуеться йти.)
Кассандра
Постривай!
Що ти хотiв?
Долон
Спитати…
Кассандра
А, спитати!
Нi, не питай, я не люблю питання.
Долон
То я таки пiду…
Кассандра
Питай, питай,
я вiдповiм.
Долон
Пророчице, скажи,
чи я верну живий з моеi справи?
Кассандра
Чого ти, власне, в мене се питаеш?
Питай в Гелена, та чи мало ж е
у нас у Троi вiщунiв?
Долон
Вже пiзно
шукати iх тепер.
Кассандра
Та що ж тобi
з мого пророкування? Про Кассандру
лихая слава в Троi. Хто iй вiрить?
Нiхто з людей.
Долон
Не знаю сам чому,
але менi бажалось би почути
на се вiдповiдь, власне, вiд Кассандри.
Кассандра
Ти б iй повiрив?
Долон
Може б, i повiрив.
Кассандра
(гiрко)
Та тiльки «може»?
Долон
Я вразив тебе?
Кассандра
О нi, я звикла, що менi не вiрять!
Долон
А все ж пророкування вислухають.
Кассандра
На жаль!
Долон
Я прагну вислухать його!
Кассандра
А якби часом я тобi сказала –
я не кажу, се тiльки так, наприклад, –
щоб ти не йшов тепер на тi розвiдки?
Чи ти б послухав?
Долон
Нi, скажу по правдi,
не мiг би я послухати тебе,
хоч би ти смерть видиму вiщувала,
бо нечестю було б зректися потай
того, що сам же я вхвалив прилюдно,
на що пристав незмушений, по волi.
Кассандра
То нащо знати, що тебе спiткае?
Долон
Так, я люблю дивитись долi в вiчi.
Кассандра
О нi, Долоне, ти того не любиш,
нiколи не любив, даремне кажеш!
Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=65766113) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке
Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения