Читать онлайн книгу "Привиди"
Привиди
Генрик Ибсен
Як i бiльшiсть п'ес Ібсена, «Привиди» зачiпають проблеми сiмейних вiдносин. У центрi сюжету – доля Фру Алвинг, яку насильно видали замiж за розпусного i легковажного людини. Вона хоче пiти вiд чоловiка з пастором Мандерс, якого покохала, але вiн змушуе ii повернутися до чоловiка. З цього моменту починаеться ланцюжок фатальних подiй, яка призводить до повного руйнування сiм'i.
Генрiк Ібсен
Привиди
ДІЙОВІ ОСОБИ
Фру Елене Алвiнг, вдова капiтана i камергера Алвiнга.
Освальд Алвiнг, ii син, художник.
Пастор Мандерс.
Столяр Енгстран.
Регiна Енгстран, живе в домi фру Алвiнг.
Дiя вiдбуваеться в садибi фру Алвiнг, на березi великого фiорду в захiднiй Норвегii.
Дiя перша
Простора кiмната, що виходить в сад; у лiвiй стiнi однi дверi, в правiй двое. Посеред кiмнати круглий стiл, обставлений стiльцями; на столi книжки, журнали й газети. Злiва на передньому планi вiкно, а бiля нього диванчик i дамський робочий столик. У глибинi кiмната переходить у невелику скляну терасу-оранжерею, заставлену квiтами. У правiй стiнi тераси – дверi в сад. Крiзь склянi стiни видно похмурий прибережний ландшафт, наче запнутий сiткою рiвного дрiбного дощу.
Столяр Енгстран стоiть на дверях в сад. Лiва нога в нього трохи крива, тому пiдошва його лiвого чобота пiдбита невеличкою грубою дощечкою. Регiна з порожньою водолiйкою в руках стоiть перед ним, заступаючи дорогу.
Регiна (притишеним голосом). Чого тобi? Не смiй iти далi! З тебе так i лле!
Енгстран. Бог дощику послав, дочко.
Регiна. Чорт послав, ось хто!
Енгстран. Господи Йсусе, що ти говориш, Регiно! (Кульгаючи, робить кiлька крокiв наперед.) Але я, бач… Я хотiв би сказати тобi…
Регiна. Та не стукай-бо своею ногою. Нагорi молодий пан спить.
Енгстран. Спить? Серед бiлого дня?
Регiна. Тебе це вже не обходить.
Енгстран. Вчора я, признатись, трохи гульнув…
Регiна. Воно й видно.
Енгстран. Слабiсть наша людська, дочко!
Регiна. Ще б пак!
Енгстран. Ох, багато на цьому свiтi спокус. Проте сьогоднi рано, – от як перед Богом кажу, – пiв на шосту я вже встав до роботи.
Регiна. Так-так. Тiльки забирайся ти звiдси, мерщiй. Не хочу я тут з тобою стояти, як на рандеву.
Енгстран. Чого не хочеш?
Регiна. Не хочу, щоб застав тебе хто-небудь тут. Ну йди-йди своею дорогою.
Енгстран (ще наближаеться до неi). Ну, нi, не пiду, поки не поговорю з тобою. По обiдi я впораюся з цiею роботою там, у шкiльному домi, а ввечерi подамся пароплавом додому, в мiсто.
Регiна (крiзь зуби). Гладенькоi дороги!
Енгстран. Спасибi, дочко! Завтра тут будуть посвятили притулку, то вже без хмiльного не обiйдеться. Хай же нiхто не скаже про Якоба Енгстрана, що вiн дався на спокусу.
Регiна. Е!
Енгстран. А так. Завтра тут до бiса буде великого панства. І пастора Мандерса чекають з мiста.
Регiна. Вiн ще сьогоднi приiде.
Енгстран. От бачиш. Отож я й не хочу, чорт забирай, щоб вiн мiг сказати про мене що-небудь отаке, – розумiеш!
Регiна. Так он воно що!
Енгстран. Чого?
Регiна (дивлячись пильно на нього). Що ж це таке, на чому це ти знову збираешся пiддурити пастора Мандерса?
Енгстран. Цить-бо!.. Чи ти з глузду з'iхала!.. Пiддурити? Пастор Мандерс – така доброчинна людина, та щоб я мав намiр його пiддурити!.. Так ось що я хотiв тобi сказати. Бачиш, сьогоднi ввечерi я вiд'iжджаю додому.
Регiна. Ну i iдь. І що швидше, то краще.
Енгстран. Так, але я хочу забрати тебе додому, Регiно.
Регiна (вiдкривширот вiд здивування). Мене? Що ти верзеш?
Енгстран. Хочу взяти тебе додому, кажу.
Регiна (презирливо). Ну вже цьому не бувати!
Енгстран. Це ми ще побачимо.
Регiна. Та й побачимо. Будь певен. Я виросла у камергершi… Майже як рiдна в домi… І щоб я поiхала з тобою? В таку халупу? Тьху!
Енгстран. Чорт забирай! Ти що – станеш проти свого батька, дiвчисько?
Регiна (бурмотить, не дивлячись на нього). Ти скiльки разiв сам казав, яка я тобi дочка…
Енгстран. Е! Охота тобi пам'ятати…
Регiна. І скiльки разiв ти лаяв мене, обзивав… Fi donc.[1 - Ганьба (фр.).]
Енгстран. Ну нi, таких поганих слiв я, iй-право, нiколи не говорив.
Регiна. Ну я вже знаю, якi слова ти говорив!
Енгстран. Але ж це я тiльки, коли… того, напiдпитку бував… гм. Ох, багато на цьому свiтi спокус, Регiно!
Регiна (з огидою). У!
Енгстран. І ще коли мати твоя бувало розкуражиться. Треба ж було чим-небудь допекти iй, дочко. Вже занадто вона кирпу гнула. (Передражнюючи.) «Пусти, Енгстране! Облиш! Я цiлих три роки жила у камергера Алвiнга у Русенволi». (Смiючись.) Ще б пак! Забути не могла, що капiтана зробили камергером, поки вона тут служила.
Регiна. Бiдна мати… Загнав ти ii в могилу.
Енгстран (ударивши себе). Само собою, я в усьому винен!
Регiна (вiдвернувшись, неголосно). У!.. Іще ця нога!
Енгстран. Що ти кажеш, дочко?
Регiна. Pied de mouton![2 - Клишоногий (фр.).]
Енгстран. Це що ж – по-аглицькому?
Регiна. Так.
Енгстран. Еге, навчили тебе тут – усього навчили; тепер ось i згодиться твоя вченiсть!
Регiна (помовчавши). А навiщо я тобi потрiбна в мiстi?
Енгстран. Питаеш батька, навiщо йому потрiбне едине його дитятко? Самотньому сиротi-вдiвцевi?
Регiна. Ах, облиш ти цi байки! Навiщо я тобi там?
Енгстран. Гаразд, я можу сказати: задумав я одне нове дiльце.
Регiна (фиркаючи презирливо). Ти вже стiльки разiв задумував – i все нiкуди не годилось.
Енгстран. А ось тепер побачиш! Чорт забирай…
Регiна (тупаючи ногою). Не смiй чортихатись!
Енгстран. Цить-бо! Це ти вiрно, дочко, вiрно. Так ось я що хотiв сказати… на цiй роботi в новому притулку я таки зiбрав грошенят.
Регiна. Справдi? Ну й радiй!
Енгстран. Куди ж ти iх тут витратиш, тi грошi, в селi?
Регiна. Ну, далi?
Енгстран. Так ось я надумав вкласти цi грошики в доходне дiльце… Завести на них щось на зразок трактиру для морякiв.
Регiна. Тьху!
Енгстран. Шикарний заклад, розумiеш! Не якийсь там матроський свинюшник, нi, чорт забирай! Для капiтанiв та штурманiв i… справжнього панства, розумiеш!
Регiна. І щоб я там?…
Енгстран. Пiдсобляла щоб, еге. Так тiльки, про людське око, розумiеш! Жодноi чорноi роботи, чорт забирай, на тебе, доню, не навалять! Заживеш, як панi!
Регiна. Ще б пак!
Енгстран. А без женщини в такому дiлi нiяк не можна, це – як божий день. Адже ввечерi треба гостей трохи звеселити… Ну, там музика, танцi й iнше. Не забудь – моряки народ бувалий. Поплавали по окiян-морю… (Пiдступае до неi ще ближче.) То не будь же дурепою, не ставай сама собi поперек дороги, Регiно! Що з тебе тут вийде? Яка користь, що панi тратилась на твою ученiсть? Чув я, нiби хочуть, щоб ти наглядала за дiтьми в новому притулку. Та хiба ж це дiло для тебе? Невже у тебе е охота йти туди й марнувати свое здоров'я коло якихось замурзаних дiтлахiв?
Регiна. Нi, коли б вийшло, як я хочу… Ну, та побачимо… Ану ж вийде!
Енгстран. Що таке вийде?
Регiна. Тобi за це нема чого турбуватись… А багато грошей ти зiбрав?
Енгстран. Так, крон сiмсот-вiсiмсот набереться.
Регiна. Чимало.
Енгстран. Для початку вистачить, дочко!
Регiна. А ти не думаеш дати менi трошки?
Енгстран. Нi, от уже, вiрне слово, – не думаю!
Регiна. Не думаеш прислати менi хоч матерii на платтячко?
Енгстран. Переберешся в мiсто, будеш зi мною жити, тодi i плаття в тебе будуть.
Регiна (презирливо фиркаючи). Захочу, то й сама переберусь…
Енгстран. Нi, вiрнiше буде, коли тебе батькiвська рука поведе… Тепер менi якраз трапляеться чистенький такий будиночок на Малiй Гаванськiй вулицi. І готiвки не багато треба; влаштували б притулок для морякiв.
Регiна. Та не хочу я жити в тебе. Нема чого менi в тебе робити. Забирайся геть!
Енгстран. Та ти не засидiлась би в мене, чорт забирай! В тому-то i вся справа. Якби тiльки зумiла повести свою лiнiю. Така кралечка, якою ти стала за цi два роки…
Регiна. Ну?…
Енгстран. Швидко, гляди, пiдхопила б якого-небудь штурмана… а то й капiтана…
Регiна. Не пiду я за такого. У морякiв нема savoir vivre.[3 - Вмiння жити (фр.)]
Енгстран. Що таке?
Регiна. Знаю я морякiв, кажу. За таких виходити не варто.
Енгстран. То й не виходь. І так можна вигоду мати. (Понижуючи голос, конфiденцiально.) Той англiець… що на своiй яхтi приiжджав… вiн цiлих триста спецiй-далерiв дав… А вона була не краща за тебе…
Регiна (наступаючи на нього). Іди геть!
Енгстран (вiдступаючи). Ну-ну, та вже ж не вдариш!
Регiна. Якщо ти ще зачепиш матiр – то й ударю! Забирайся, кажуть тобi! (Іде за ним до дверей у сад.) Та не грюкай дверима! Молодий пан…
Енгстран. Спить, знаю. Ой, як ти в'ешся коло молодого пана! (Знижуючи голос.) Хо-хо!.. Чи не дiйшла вже справа?…
Регiна. Забирайся ж у цю хвилину! Брехун!.. Та не туди, там пастор iтиме. Йди на чорний хiд.
Енгстран (iде праворуч). Гаразд, гаразд. А ти ось поговори з ним, з пастором. Вiн скаже, як дiти повиннi ставитись до батька. Я все-таки батько тобi. По церковних книгах доведу. (Виходить в iншi дверi, якi Регiна йому вiдчиняе i зараз же зачиняе за ним.)
Регiна швидко оглядае себе в дзеркало, обмахуеться хусточкою i поправляе бантик на шиi. У дверi з саду входить на балкон пастор Мандерс в пальтi i з зонтиком, через плече в нього дорожня сумка.
Пастор Мандерс. Здрастуйте, йомфру[4 - Звертання до дiвчини «низького» походження.] Енгстран!
Регiна (обертаючись, з радiсним подивом). Ах, здрастуйте, пане пасторе! Хiба пароплав уже прибув?
Пастор Мандерс. Щойно. (Проходить до кiмнати.) Вельми неприемна, однак, стоiть у цi днi погода.
Регiна (йдучи за ним). Для сiльських господарiв – благодатна погода, пане пасторе!
Пастор Мандерс. Так-так, ви либонь маете рацiю. Ми, городяни, мало про це думаемо. (Хоче зняти з себе пальто.)
Регiна. Дозвольте, я допоможу… Ось так. Ай, яке мокре! Пiду повiшу в передпокiй. І зонтик… Я його розкрию, щоб просох. (Виходить з речами в iншу кiмнату – праворуч.)
Пастор Мандерс кладе капелюх i сумку на стiлець. Регiна повертаеться.
Пастор Мандерс. А приемно все-таки потрапити пiд покрiвлю… Ну, як у вас тут? Сподiваюсь, усе гаразд?
Регiна. Так, дякую.
Пастор Мандерс. Та зовсiм заклопотались, я гадаю, з причини завтрашнього свята?
Регiна. Так, турбот чимало.
Пастор Мандерс. А фру Алвiнг, сподiваюсь, дома?
Регiна. Ще б пак, Господи! Тiльки що пiшла нагору; готуе шоколад молодому пановi.
Пастор Мандерс. Так. Скажiть – я чув на пристанi, начебто Освальд приiхав?
Регiна. Як же, позавчора… А ми його чекали сьогоднi.
Пастор Мандерс. Здоровий i веселий, сподiваюсь?
Регiна. Так, мерсi, нiчого. Тiльки дуже стомився в дорозi… Прямо з Парижа, без вiдпочинку. Всю дорогу, здаеться, в одному поiздi. Тепер вiн либонь прилiг трошки, так що, мабуть, нам треба розмовляти трохи тихше.
Пастор Мандерс. Ну-ну, будемо тихше.
Регiна (присовуючи до стола крiсло). Сiдайте ж, будь ласка, пане пасторе, вiдпочиньте!
Вiн сiдае; вона пiдставляе йому пiд ноги ослiнчик.
Ну, ось, так зручно пановi пастору?
Пастор Мандерс. Дякую, дякую, чудово! (Дивиться на неi.) Знаете, йомфру Енгстран, ви справдi наче виросли з тих пiр, коли я бачив вас востанне.
Регiна. Невже? Фру Алвiнг каже, що я й погладшала.
Пастор Мандерс. Погладшали? Так либонь трошки – в мiру. (Невеличка пауза.)
Регiна. Може б, я сказала фру?
Пастор Мандерс. Нi, дякую. Справа не спiшна, моя люба дитино… Скажiть менi, мила Регiно, як поживае ваш батько?
Регiна. Дякую, пане пасторе, нiчого собi.
Пастор Мандерс. Вiн заходив до мене, коли був останнiй раз у мiстi.
Регiна. Так? Вiн завжди такий радий, коли поговорить з паном пастором.
Пастор Мандерс. Ви, звичайно, навiдуетесь до нього?
Регiна. Я? Так, навiдуюсь, коли е час…
Пастор Мандерс. Ваш батько, йомфру Енгстран, зовсiм не сильна людина. Йому дуже потрiбна моральна пiдтримка.
Регiна. Еге, мабуть, що так.
Пастор Мандерс. Йому треба мати кого-небудь бiля себе… кого б вiн любив i чиею думкою дорожив би. Вiн сам щиро признався в цьому, коли був у мене того разу.
Регiна. Так, вiн i менi тут казав щось таке. Але я не знаю, чи захоче фру Алвiнг розлучитися зi мною… Особливо тепер, коли буде стiльки клопоту з цим новим притулком. Та й менi б дуже не хотiлось розлучатися з нею. Вона завжди була така добра до мене.
Пастор Мандерс. Однак обов'язок дочки, дитино моя. Та, звiсно, треба спочатку запоручитися згодою вашоi панi.
Регiна. І до того ж, я не знаю, чи личить дiвчинi моiх лiт бути хазяйкою в домi одинокого мужчини?…
Пастор Мандерс. Як? Мила моя, адже це ж ваш батько!
Регiна. Еге, якщо й так… Усе ж таки… Нi, от коли б потрапити в пристойний дiм… до справжньоi, порядноi людини… покровителя…
Пастор Мандерс. Але, дорога Регiно…
Регiна…якого я могла б любити, шанувати, бути йому замiсть дочки…
Пастор Мандерс. Але, мила дитино…
Регiна…Тодi б я з радiстю переiхала в мiсто. Тут дуже тоскно однiй… Пан пастор знае, як воно жити самотньому… Смiю сказати, я моторна й ретельна в роботi. Чи не знаете ви для мене вiдповiдного мiстечка?
Пастор Мандерс. Я? Нi, далебi, не знаю.
Регiна. Ах, дорогий пане пасторе… Я попрошу вас усе-таки мати мене на увазi на випадок, коли б…
Пастор Мандерс (встае). Добре, добре, йомфру Енгстран.
Регiна. Через те, що менi…
Пастор Мандерс. Чи не будете ви так ласкавi попросити сюди фру Алвiнг?
Регiна. Зараз, пане пасторе. (Виходить лiворуч.)
Пастор Мандерс (походжае по кiмнатi i, дiйшовши до балкона, зупиняеться, заклавши руку за спину i дивлячись у сад. Потiм знову йде до стола, бере одну з книжок, дивиться на заголовок, мабуть, не може зрозумiти й переглядае iншi). Гм… Так ось як!..
Фру Алвiнг входить iз дверей злiва. За нею Регiна, яка проходить через кiмнату в першi дверi праворуч.
Фру Алвiнг (простягаючи руку до пастора). Добро пожалувати, пане пасторе!
Пастор Мандерс. Здрастуйте, фру Алвiнг! Ось i я, як обiцяв.
Фру Алвiнг. Ви завжди такi акуратнi.
Пастор Мандерс. Та, повiрте, нелегко менi було вирватись. Усi цi комiсii й засiдання, в яких я беру участь…
Фру Алвiнг. Тим люб'язнiше з вашого боку, що ви приiхали так заздалегiдь. Тепер ми встигнемо покiнчити з нашими справами до обiду. Але де ж ваш чемодан?
Пастор Мандерс (поспiшно). Я залишив своi речi в агента. Я там i ночую.
Фру Алвiнг (стримуючи посмiшку). І на цей раз не зважуетесь переночувати в мене?
Пастор Мандерс. Нi-нi, фру Алвiнг. Дуже вам вдячний; та я вже переночую там, як завжди. Воно й зручнiше – ближче до пристанi.
Фру Алвiнг. Ну як хочете. А взагалi, менi здаеться, що такi лiтнi люди, як ми з вами…
Пастор Мандерс. Ах, як ви вмiете жартувати! Ну, та зрозумiло, чому ви такi веселi сьогоднi. По-перше, завтрашне свято, а по-друге, Освальд уже з вами вдома.
Фру Алвiнг. Так, подумайте, яке щастя! Адже понад два роки його не було вдома. А тепер обiцяе лишитися зi мною всю зиму…
Пастор Мандерс. Це дуже добре й виявляе його любов до вас, бо як собi хочете, а я гадаю, що дуже привабливо жити в Римi або Парижi.
Фру Алвiнг. Так, але зате тут у нього мати… Ах, дорогий мiй, ненаглядний хлопчику!.. Вiн все-таки прив'язаний до своеi матерi.
Пастор Мандерс. Дуже було б сумно, коли б розлука та заняття такою справою, як мистецтво, могли притупити природнi почуття i прихильнiсть.
Фру Алвiнг. Що й казати. Але, звичайно, цього нема чого побоюватися з його боку. От цiкаво буде подивитись, чи пiзнаете ви його. Вiн потiм зiйде сюди; зараз лежить там нагорi, вiдпочивае на диванi. Проте присядьте ж, будь ласка, дорогий пане пасторе.
Пастор Мандерс. Дякую! Отже, вам бажано зараз-таки?…
Фру Алвiнг. Так-так. (Сiдае за стiл.)
Пастор Мандерс. Добре. Так ось… (Іде до стiльця, на якому лежить його сумка, виймае з неi папку з паперами, пiдсiдае з другого боку до стола й шукае вiльного мiсця для паперiв.) Перш за все… (Перебиваючи.) Скажiть, будь ласка, як потрапили сюди цi книжки?
Фру Алвiнг. Книжки? Я iх читаю.
Пастор Мандерс. Ви читаете подiбнi речi?
Фру Алвiнг. Ну так, читаю.
Пастор Мандерс. І що ж, почуваете, що вам краще, ви щасливiшi вiд такого читання?
Фру Алвiнг. Менi здаеться, що я почуваю себе спокiйнiшою.
Пастор Мандерс. Дивно! Але чому саме?
Фру Алвiнг. О, в цих книжках я знаходжу пояснення i пiдтвердження багато чого такого, про що я й сама думаю. І дивна рiч, пане пасторе, в цих книжках, по сутi, немае нiчого нового; адже так думае й вiрить бiльшiсть людей, тiльки не здають собi в тому справи або не наважуються признатися собi, що це так.
Пастор Мандерс. Але Боже мiй! Та невже ви серйозно вважаете, що бiльшiсть?…
Фру Алвiнг. Так, цiлком.
Пастор Мандерс. Але ж не в нас? Не в нас!
Фру Алвiнг. Нi, чому ж, – i в нас також.
Пастор Мандерс. Ну, признаюсь!..
Фру Алвiнг. А що ви, власне, можете заперечити проти цих книжок?
Пастор Мандерс. Заперечити? Не гадаете ж ви, що я стану вивчати подiбнi твори?
Фру Алвiнг. Тобто ви навiть не знайомi з тим, що засуджуете?
Пастор Мандерс. Я досить багато читав про цi писання, щоб не схвалювати iх.
Фру Алвiнг. Але ж ваша особиста думка?
Пастор Мандерс. Наймилiша фру Алвiнг! У багатьох випадках життя нам доводиться покладатись на думку iнших. Так уже заведено на цьому свiтi, i це добре… Інакше що сталося б iз суспiльством?
Фру Алвiнг. Так-так. Ви, мабуть, маете рацiю.
Пастор Мандерс. Я, зрештою, не заперечую, що такi книжки можуть так чи iнакше цiкавити. І я не бачу нiчого поганого в тому, що ви бажаете ознайомитися з сучасними, як кажуть, течiями думки у тому великому свiтi… куди ви так надовго вiдпустили свого сина. Але…
Фру Алвiнг. Але?…
Пастор Мандерс (понижуючи голос). Але про такi речi не говорять, фру Алвiнг. Зовсiм нi до чого давати знати всiм i кожному, що ти читаеш i про що думаеш у себе в чотирьох стiнах.
Фру Алвiнг. Звичайно. Я тiеi ж думки.
Пастор Мандерс. Подумайте, як ви тепер повиннi зважати на притулок, який ви ще тодi вирiшили влаштувати, коли дотримувались зовсiм iнших поглядiв у цих питаннях – наскiльки я можу судити, звичайно.
Фру Алвiнг. Так-так, цiлком з вами згодна. Але ми про притулок i…
Пастор Мандерс. Так, ми про притулок i збирались поговорити. Отже, обережнiше, дорога фру Алвiнг! І перейдiмо тепер до наших справ. (Вiдкривае папку i виймае звiдти папери.) Ось бачите?
Фру Алвiнг. Документи?
Пастор Мандерс. Усi. І в повному порядку. Але, скажу я вам, нелегко було забезпечити iх у строк. Довелося брати прямо натиском. Властi до хворобливостi педантичнi, коли йдеться про такi рiшення. Але тепер ось тут усе. (Перегортае папери.) Ось затверджений акт про пожертвування вами садиби Сульвiк, яка належить маетковi Русенволл, – з усiма наново збудованими примiщеннями, шкiльним примiщенням, будинком для вчительського персоналу й каплицею. А ось акт про встановлення фонду й затверджений статут нового притулку. Бачите? (Читае.) «Статут дитячого притулку пам'ятi капiтана Алвiнга».
Фру Алвiнг (довго дивиться на документ). Так ось, нарештi!
Пастор Мандерс. Я вибрав звання капiтана, а не камергера. Капiтан якось скромнiше.
Фру Алвiнг. Так-так, як вам здаеться краще.
Пастор Мандерс. А ось книжка ощадноi каси, куди внесено капiтал, проценти з якого пiдуть на утримання притулку.
Фру Алвiнг. Дякую. Залиште ii, будь ласка, в себе… Так буде зручнiше.
Пастор Мандерс. Добре. Я гадаю, ми поки що залишимо капiтал в ощаднiй касi. Умови, звичайно, не дуже вигiднi: чотири проценти i вклад повертають, коли ми попередимо про вилучення за пiвроку. Але якщо трапиться потiм випадок позичити грошi пiд хорошу закладну, – звичайно, першу i взагалi цiлком солiдну, – тодi ми з вами поговоримо про це докладнiше.
Фру Алвiнг. Так-так, дорогий пасторе Мандерс, ви все це краще розумiете.
Пастор Мандерс. Я в кожному разi шукатиму. Та е ще одне, про що я багато разiв хотiв спитати вас.
Фру Алвiнг. Про що саме?
Пастор Мандерс. Страхувати нам будiвлi притулку чи нi?
Фру Алвiнг. Звичайно, страхувати.
Пастор Мандерс. Заждiть, заждiть. Давайте обмiркуемо справу гарненько.
Фру Алвiнг. Я все страхую – будiвлi, i майно, i збiжжя, i живий iнвентар.
Пастор Мандерс. Само собою. Це все ваше особисте добро. І я те ж саме роблю. Само собою. Та тут, бачите, справа iнша. Притулок мае таку святу мету…
Фру Алвiнг. Ну а якщо все-таки?…
Пастор Мандерс. Що стосуеться особисто мене, я, власне, не бачу нiчого поганого в тому, щоб ми забезпечили себе вiд будь-яких випадковостей…
Фру Алвiнг. І я також.
Пастор Мандерс…але як поставляться до цього тутешнi люди? Ви iх краще знаете вiд мене.
Фру Алвiнг. Гм… тутешнi люди…
Пастор Мандерс. Чи не знайдеться тут таких людей… солiдних… цiлком солiдних, поважних, якi б визнали це негожим?
Фру Алвiнг. Що ви, власне, розумiете пiд людьми солiдними, поважними?
Пастор Мандерс. Ну, я маю на увазi людей такою мiрою незалежних i впливових за своiм становищем, що з iх думкою не можна не рахуватись.
Фру Алвiнг. Так, таких тут знайдеться декiлька… якi, мабуть, визнають це негожим.
Пастор Мандерс. Ось бачите. А в мiстi у нас таких багато. Згадайте тiльки всiх прихильникiв мого собрата. Такий наш крок можуть розцiнити як невiр'я, вiдсутнiсть у нас уповання на вищий промисл.
Фру Алвiнг. Але ж ви з свого боку, дорогий пане пасторе, знаете, що…
Пастор Мандерс. Я це знаю, знаю. Цiлком переконаний, що так треба. Це так. Та ми все-таки не можемо нiкому завадити тлумачити нашi мотиви, як хто хоче. А подiбнi пересуди можуть зашкодити справi…
Фру Алвiнг. Звiсно, якщо так…
Пастор Мандерс. Я не можу також не взяти до уваги скрутного… я ладен навiть сказати, двозначного становища, в яке я можу потрапити. В керiвних колах у мiстi дуже цiкавляться притулком. Вiн частково повинен вдовольняти i потреби мiста; вiн, треба сподiватись, чималою мiрою полегшить общинi пiклування про бiдних. Але оскiльки я був вашим порадником i вiдав усiею дiловою стороною справи, то й повинен тепер побоюватись, що поважнi громадяни накинуться насамперед на мене…
Фру Алвiнг. Так, вам не слiд пiддавати себе цьому.
Пастор Мандерс. Не кажучи вже про напади, якi, без сумнiву, посиплються на мене у певних газетах i журналах, якi…
Фру Алвiнг. Досить, дорогий пане пасторе. Одне це мiркування вирiшуе справу.
Пастор Мандерс. Отже, не треба страхувати?
Фру Алвiнг. Нi. Вiдмовимось вiд цього.
Пастор Мандерс (вiдкидаючись на спинку стiльця). А якщо трапиться все-таки нещастя? Хто знае? Ви вiдшкодуете збитки?
Фру Алвiнг. Нi, прямо кажу, я цього не беру на себе.
Пастор Мандерс. Тож знаете, фру Алвiнг… в такому разi ми беремо на себе вiдповiдальнiсть, яка змушуе добре замислитись.
Фру Алвiнг. Ну, а хiба, по-вашому, ми можемо зробити iнакше?
Пастор Мандерс. Нi, в тому-то й справа, що нi. Нам не слiд давати привiд судити нас вздовж i впоперек, i ми аж нiяк не маемо права викликати ремствування парафiян.
Фру Алвiнг. У кожному разi вам, як пастору, це робити не варто.
Пастор Мандерс. І менi здаеться також, ми маемо право уповати, що такiй установi пощастить… що вона буде пiд особливим заступництвом.
Фру Алвiнг. Будемо уповати, пасторе Мандерс.
Пастор Мандерс. Виходить, залишимо так?
Фру Алвiнг. Так, без сумнiву.
Пастор Мандерс. Добре. Бути по-вашому. (Записуе.) Отже, не страхувати.
Фру Алвiнг. Дивно, однак, що ви заговорили про це якраз сьогоднi…
Пастор Мандерс. Я багато разiв збирався спитати вас щодо цього…
Фру Алвiнг…тому що вчора у нас мало не виникла там пожежа.
Пастор Мандерс. Що таке?
Фру Алвiнг. Власне, нiчого особливого. Загорiлися стружки в столярнi.
Пастор Мандерс. Де працюе Енгстран?
Фру Алвiнг. Так. Кажуть, вiн дуже необережний iз сiрниками.
Пастор Мандерс. Так, у нього голова… повна всiляких думок i спокус. Слава Богу, вiн усе-таки намагаеться тепер зразково жити, як я чув.
Фру Алвiнг. Так? Вiд кого ж?
Пастор Мандерс. Вiн сам запевнив мене. До того ж вiн такий працьовитий.
Фру Алвiнг. Так, поки тверезий…
Пастор Мандерс. Ах, ця злополучна слабiсть! Та вiн каже, що йому часто доводиться пити мимоволi, через свою скалiчену ногу. Останнього разу, коли вiн був у мiстi, вiн просто розчулив мене. Прийшов i так щиро дякував менi за те, що я влаштував його на цю роботу до вас i що вiн мiг побути бiля Регiни.
Фру Алвiнг. З нею вiн, здаеться, якраз не дуже часто бачиться.
Пастор Мандерс. Ну як же, вiн каже – кожного дня.
Фру Алвiнг. Можливо.
Пастор Мандерс. Вiн прекрасно вiдчувае, що йому треба мати коло себе кого-небудь, хто стримував би його у хвилини слабостi. Це найсимпатичнiiпа риса у Якоба Енгстрана – що вiн ось приходить до тебе, такий жалюгiдний, безпорадний, i щиро каеться в своiй слабостi… Останнього разу вiн просто сказав менi… Послухайте, фру Алвiнг, якщо у нього е справдi душевна потреба мати коло себе Регiну…
Фру Алвiнг (швидко встае). Регiну!
Пастор Мандерс…вам не слiд перечити.
Фру Алвiнг. Ну нi, якраз перечитиму. Та й, крiм цього, Регiна дiстае мiсце у притулку.
Пастор Мандерс. Але ви зважте, вiн усе-таки батько iй…
Фру Алвiнг. О, я краще знаю, який вiн iй батько. Нi, наскiльки це залежить вiд мене, вона нiколи до нього не повернеться.
Пастор Мандерс (встаючи). Але, дорога фру Алвiнг, не хвилюйтесь так. Далебi, прикро, що ви з таким упередженням ставитесь до Енгстрана. Ви чогось наче злякались.
Фру Алвiнг (спокiйнiше). Як би там не було, я взяла Регiну до себе, у мене вона й залишиться. (Прислухаючись.) Облишмо, досить, дорогий пасторе Мандерс, не будемо про це говорити. (Радiючи.) Чуете? Освальд iде по сходах. Тепер займемося лише ним.
Освальд Алвiнг у легкому пальтi, з капелюхом у руцi, покурюючи довгу пiнкову люльку, входить з дверей, що лiворуч.
Освальд (зупиняючись у дверях). Пробачте – я думав, що ви в конторi. (Пiдходячи ближче.) Здрастуйте, пане пасторе!
Пастор Мандерс (вражений). А!.. Це дивно!
Фру Алвiнг. Так, що ви скажете про нього, пасторе Мандерс?
Пастор Мандерс. Я скажу… скажу… Нi, та невже насправдi?
Освальд. Так-так, перед вами справдi той самий блудний син, пане пасторе.
Пастор Мандерс. Але мiй дорогий молодий друже…
Освальд. Ну, додамо: той, що повернувся до рiдного дому.
Фру Алвiнг. Освальд натякае на той час, коли ви так заперечували, щоб вiн став художником.
Пастор Мандерс. Очам людським багато дечого може здаватися сумнiвним, що потiм все ж… (Тисне Освальдовi руку.) Ну, добро пожалувати, добро пожалувати! Та, дорогий Освальде… Нiчого, що я називаю вас так запросто?
Освальд. А як же iнакше?
Пастор Мандерс. Добре. Так ось я хотiв сказати вам, дорогий Освальде… ви не думайте, що я безумовно засуджую всiх художникiв. Я гадаю, що й у цьому колi багато хто може зберегти свою душу чистою…
Освальд. Треба сподiватись, що так.
Фру Алвiнг (сiяючи). Я знаю одного такого, який залишився чистий i душею й тiлом. Погляньте на нього лише, пасторе Мандерс.
Освальд (ходить по кiмнатi). Так-так, мамочко, облишмо це.
Пастор Мандерс. Так, справдi цього не можна заперечувати. І до того ж ви почали вже створювати собi iм'я. Газети часто згадували вас, i завжди вельми прихильно. А втiм, в останнiй час щось наче замовкли.
Освальд (бiля квiтiв). Я в останнiй час мало працював.
Фру Алвiнг. І художниковi потрiбен вiдпочинок.
Пастор Мандерс. Можу собi уявити. Та й пiдготуватись треба, зiбратися з силами для чогось значного.
Освальд. Так… Мамо, ми скоро будемо обiдати?
Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/genrik-ibsen/prividi/) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
notes
Примечания
1
Ганьба (фр.).
2
Клишоногий (фр.).
3
Вмiння жити (фр.)
4
Звертання до дiвчини «низького» походження.
Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке
Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения